Висновки західних лікарів невтішні: саме з гіперактивних дітей виростають «незручні» для суспільства люди, з них - більшість злочинців. Виходить, на цих дітей треба звертати нашу лікарську увагу.
Я регулярно приходжу в різні школи, тому що я сама багатодітна мама. Я дивлюсь на дітей і на вчителів. Я бачу, як важко вчителям з гіперактивними дітьми. Але я бачу й інше. Я бачу, як нестерпно у стінах школи гіперактивним дітям. Вони піддаються постійному насильству, тиранії з боку вчительського складу. Учитель уважає за свій обов'язок усіх дітей міряти прокрустовим ложем школи. А що йому робити? Йому потрібно, щоб інші діти не страждали, щоби весь клас одночасно йшов дорогою освоєння шкільних знань.
Гіперактивні діти... У мене росте хлопчик, і я по-іншому дивлюсь на це телевізійне повідомлення. Я думаю, що нам треба бити в усі дзвони. Тобто не сидіти вдома, кожний сам по собі, затиснувшись, очікуючи дзвінка зі школи, що дитина когось побила, розбила вікно чи просто крутилась на уроці.
Давайте пригадаємо, що таке людина й навіщо вона живе на цій землі. Наскільки я розумію нинішнє християнське ставлення до людини, людина приходить у цей світ для випробувань, даних їй Господом, щоби піднятись духовно. Наше життя, так би мовити, - тренажер для душі. І якості, дані нам природою й Богом, дані не навмання й не як кара, а для того, щоб діяти в цьому світі, щоб могти його відчувати, сприймати та відтворювати.
Тепер я хотіла би подивитись на світ, у якому нашим предкам доводилось діяти. На світ наших предків, - якщо ми живемо в європейській Україні, то, скажімо, на світ найближчих предків - козаків. Якщо ми уявимо собі буття козаків, то ми знайдемо, що:
* Наші найближчі предки надзвичайно мало проводили часу в закритих приміщеннях.
* Наші найближчі предки приділяли багато часу рухливим іграм, а також співу, хороводам і рукоділлю.
Для освоєння навичок сільського господарства й військового мистецтва були потрібні не тільки і не стільки посидючість і слухняність, скільки кмітливість, вправність, точність, гнучкість і сила. Доросла ж людина не могла собі уявити роботи, яка би припускала кілька годин поспіль щоденного спілкування з документами, переговорами й іншою сучасною нам діяльністю.
Тотемною твариною наших предків (а відповідно - і нашою!) був кабан. Кабан - тварина сильна, самодостатня, волелюбна, агресивна в обороні, інтелектуальна, така, що піклується про потомство і знає свої шляхи.
Із птахів нашим тотемом був сокіл. Вічна дума українця - мрія про крила, про небо, про горній світ, про свободу. Сокіл - птах не тільки волелюбний, а і величний.
Ще один тотем - відображення астрологічного знака України - Тільця. Тілець-бик характеризується величезною силою, красою, працьовитістю та творчістю. Історична епоха Тільця прославлена найбільшими архітектурними та скульптурними творами людства - у цю епоху створювались і Велика китайська стіна, і величні єгипетські піраміди, і Вавілонська вежа.
Одним із символів України був вишневий сад - поєднання краси та насолоди життям, що також відповідає астрологічному знаку Тільця. Краса й ситість - це гладкі череди та рясні поля й луки нашої землі.
Отже, наша сучасна школа, хоче вона того чи ні, має справу з нащадками народу, який відрізнявся активною життєвою позицією, життєлюбністю, художнім смаком і відповідальністю за свою землю та свою родину і спрямованістю до святості. Школа як інститут передачі культури (а не тільки відірваної суми знань) повинна була б мати це на увазі й підтримувати в дітях ці дорогі для нашого народу якості. Але ми, система освіти, не готові до відповідальності ростити нащадків козачого роду. Прокрустове ложе школи на корені винищує найбільш активних і рухливих дітей. Їм не знаходять застосування, їм не пропонують способи прикладення їхньої вибухової (кабан) і творчої (тілець) сили. Їм не показують їх перспективу польоту (сокіл).
Що ж ми пропонуємо замість цього? Ми пропонуємо їх... лікувати! Ми готові їх назвати небезпечними для нашого деградуючого офісного суспільства. Захід давно сидить на антидепресантах. Ми теж прагнемо до цього світлого майбутнього? Найбільш небезпечними країнами в Європі з точки зору схильності до самогубств є Швеція (нащадки варягів) та Угорщина (Угри... як співзвучно з украми, українцями!) Чому? Мабуть, тому ж. Рухливих, які блукають по морях у пошуках пригод і гострих відчуттів шведів, нащадків варягів, заточили в убрання західного офісного костюма. А відповідальні угорці не вміють перекладати відповідальність за особисті невдачі на суспільство й обставини. Тому вони зводять рахунок із собою, зіштовхуючись із невдачами. Цього чи ми хочемо для своїх дітей?
З медициною в нас усе зрозуміло. Вона в нас - переможниця й головний оракул. Що в пацієнта не так? На всіх знайдуться ліки, що компенсують, знищують симптом. Сучасна медицина не розглядає людину як цілісність і цінність. Для неї ми - боді, тіло, об'єкт впливу. Вона виконує соціальне замовлення на користь суспільству й адекватність суспільству. Вона любить попереджати, проводити профілактику - про всякий випадок, ледве що, якщо раптом...
У Харківському медінституті кілька років тому готувалась дисертація про щеплення. Старанна аспірантка провела дослідження та знайшла, що в ряді випадків щеплення небезпечні, а в ряді випадків не викликають належного ефекту. Тобто вона довела, що є такі людські організми, які не отримують імунітету до хвороби, навіть будучи щепленими, а інші, ослаблені недавньою хворобою, мають протипоказання до проведення щеплень. Цій аспірантці не дали захистити дисертацію! Тому що це підривало систему, в якій людей, як стадо, ведуть на щеплення в обов'язковому порядку. Це підривало систему прокрустова ложа сучасної медицини! Фахівці інституту Мечникова (Нобелівського лауреата, того самого, котрий придумав імунізацію) упевнені, що перед проведенням щеплень треба людей тестувати на сприйнятливість до щеплення. За їх дослідженнями, за всіма підставами планової імунізації, не більше 30 % готові до щеплень і мають потребу в них. Думка цих фахівців має дуже важливу економічну складову - адже щеплення закуповуються з державного бюджету! Тести коштують набагато дешевше самих щеплень, а тому цілеспрямована закупівля щеплень за кількістю тих, кому вони дійсно допоможуть, заощадить державі пристойну суму грошей, збереже бюджет.
Сучасна школа - це таке ж загальне щеплення. Стовідсоткове охоплення нею - не метод роботи з дітьми, не кожному така освіта потрібна, не кожний до неї здатний, а для багатьох вона згубна. Тож, може, час уже дбайливо (по-тільцівськи) розібратись, яка нам потрібна педагогіка? Може, варто частину дітей готувати до інтелектуальної діяльності, а комусь вистачить красивої початкової освіти та якісної фізичної чи ремісничої?
Адже якщо ми хочемо будувати нашу державу не руками в'єтнамців і китайців, то нам потрібні молоді чоловіки - будівельники автотрас і грандіозних споруджень, нам потрібні садівники (де наші вишневі та яблучні сади? Де осінні ринки, завалені нашими українськими врожаями фруктів та овочів?). Нам потрібні могутні, розумні, добрі міліціонери та воїни - а для цього їх треба виховувати з дитинства як гідних і поважаючих свій народ велетнів. Може, нам треба будувати свою систему освіти, яка підходить нам як народу, як нації?
Гіперактивні діти мають потребу в каналі реалізації (а не неконтрольованого викиду) своєї енергії. Їх треба цінувати, вони - наша опора, наш творчий потенціал. Це майбутні лідери, захисники, орачі, будівельники, першовідкривачі. Це ті, хто здатний досліджувати світ на грані непізнаного. Це наші старателі, наші сталкери, наші Данки. Звичайно, вони незручні у школі, з ними не можуть - але й не повинні! - справлятися класні дами. Їм потрібні наставники - воїни, волхви, чарівники, ковалі та інші майстрові люди. Звичайно, у цих дітей дух захоплює від виду техніки - від могутніх комп'ютерів до величезних комбайнів. Ці діти тягнуться до ціпків і до паркуру. Їм хочеться управляти своїм тілом і своєю психікою. Але це управління повинно бути спрямоване не на придушення природних здібностей, а на їх розвиток. Інакше - так, нам треба садити їх на заспокійливі таблетки й робити з них потенційних клієнтів психлікарень.
Я не хотіла би, щоб ця стаття виглядала, як голос волаючого в пустелі. Я не хотіла би, щоб у моєму тексті бачили тільки всеосяжне «ні» системі. Але я пропоную відповідальність держави за своїх дітей. Сказавши А, кажи Б. Заявивши про демографічну катастрофу, треба звернути увагу на тих, кого вже встигли народити в цій країні. Адже ми не збираємось ростити зі своїх дітей заробітчан для інших країн? Ми хочемо, щоб наші мозки й наші руки працювали на нас у нашій країні? Виходить, нам треба їх ростити, як для себе. А це значить - любити й обробляти згідно з їхніми здібностями. Жодний аграрій не буде сіяти пшеницю на кам'яному ґрунті. Але й віддавати чорноземи під будівництво котеджного селища - блюзнірство. Так само треба ставитись і до людського - не дуже великого, визнаємо чесно, - ресурсу.
Дитина готова віддати себе цьому світу всю себе. Вона хоче бути доброю, корисною, милою, бажаною. Інакше - вона каже «ні». Вона кричить «ні». Вона волає: «Знайдіть, чим я можу бути корисний, щоб мені було добре, щоб мене любили!». Дитина залюбки освоює стрибки та роботу з м'ячем. І при правильному тренуванні вона буде ідеальним знаряддям творення. Вона рада здійснювати осмислену роботу. Але для цього робота повинна бути комусь потрібна. Не для оцінки, а для побудови реальності.
Творча школа розвиває не тільки інтелект - вона формує душу дитини. Творча школа простягає дитині руку - не для того щоб дати, а для того щоби попросити. Поставте себе на місце того хто дає, й на місце того, хто одержує. Яке місце вам більше подобається? Так, може, не варто дітей учити стояти на паперті й одержувати, а варто навчити їх бути щедрими та ділитися своїми вміннями, силами й думками?
Так, для цього необхідно багато чого обміркувати, зрозуміти, що можна зробити в рамках уже створеної системи, а що треба створювати на порожньому (чи порожньому?) місці. Треба вирішити цю проблему методологічно. Тому що всередині системи вихід уже знайшли: наших дітей визнають несамовитими, ненормальними, тобто тими, хто підлягає лікуванню, корекції. І сил терпіти це - уже немає.
Автор: О. Шейніна
Стаття журналу "Відкритий урок: розробки, технології, досвід"
Дозволю собі прокоменувати написане.
Школа - місце перебування, навчання і виховання багатьох дітей. І комфортно в ній повинні почувати себе не тільки гіперактивні діти, а й спокійні флегматики та неврівноважені меланхоліки. До того ж певного ( і далеко не початкового) рівня знань вимагають від педагогів МОН України, органи місцевої влади, адміністрація школи і , в першу чергу, батьки. А надати цей багаж знань гіперактивному учню без утримання його в певних рамках просто неможливо. Тому на мою думку, саме батьки повинні так продумати дозвілля дитини, щоб у школі йому не потрібно було б шукати місце виходу зайвої енергії. А можливостей для цього зараз безліч: і спортивні клуби, і школи, і секції танців і спортивних ігор, а також просто спортивні майданчики, де можна чудово виплеснути енергію під наглядом дбайливих батьків!
З повагою автор сайту Ганна Миколаївна,
вчитель початкових класів
Джерело: http://osvita.ua |
