Вихід Вхід Реєстрація

Меню сайту
Хмаринка тегів
Block title
Block content
Форма входу
Освітні сайти

Каталог статей

Головна » Статті » Світ психології

Давайте подумаємо! Як навчити дитину критично мислити

Ми всі схильні відносити себе до розумних людей, але кожен з нас — частіше чи рідше — все-таки робить неправильні вчинки. Дозволяємо себе обдурити; не завжди можемо відрізнити хорошу людину від поганої; стаємо жертвами шахраїв, одружуємося з недостойними; робимо непродумані покупки, повіривши недобросовісній рекламі чи спритному продавцеві, голосуємо за політика, який потім нас розчаровує; дозволяємо втягти себе в сумнівні оборудки; втрачаємо гроші, повіривши державі, банку або пройдисвіту; завдаємо шкоди своєму здоров’ю, піддавшись пристрасті до шкідливих продуктів, алкоголю, тютюну...

У тому, щоб ми не думали, зацікавлені шахраї всіх гатунків; представники тоталітарних сект і кримінальних структур; бізнесмени, політики і держава загалом. Будь-якій державі (не тільки нашій) зовсім не потрібні свідомі громадяни, спроможні тверезо оцінити дії того чи іншого президента, уряду, депутата, політика.

І було б не так страшно, якби це стосувалося тільки нашого життя. Все набагато драматичніше, коли йдеться про наших дітей. Такий-сякий життєвий досвід уже є певним захистом від непоправних вчинків. А молодь з її бажанням довести свою самостійність, дорослість, незалежність від батьків та їхньої думки — це справжня впольована дичина для армії шахраїв, пройдисвітів і злочинців. Саме тоді, коли наші діти найбільш уразливі, вони найменш готові дослухатися поради чи думки своїх батьків. І хоч головою об стінку бийся, влаштовуй які завгодно скандали, у відповідь скоріш за все почуєш банальне: «Мамо/тату, ти нічого не розумієш». Що ж робити, невже все так фатально?

Хто навчить цього наших дітей?

У своїй книжці «Психологія критичного мислення» відомий американський психолог Дайана Халперн розглядає критичне мислення як інструмент для набуття знань. Таке мислення передбачає застосування безлічі конкретних інструментів, методів і технік, яких цілком можна навчитися.

Критично мисляча людина завжди має свою позицію, може переконливо аргументувати свою думку. Добре знає значення слів, уміє сформулювати свої думки й відстоювати свої погляди в дискусії. Вміє слухати й чути співрозмовника, логічно міркувати й робити правильні умовиводи; перевіряти гіпотези, аналізувати аргументацію опонента, свої й чужі помилки, робити на їхній основі правильні висновки. Така людина розуміє закон імовірності, вміє ухвалювати обдумані, зважені, розумні рішення, оцінювати бажані й небажані наслідки певних дій. Вона здатна чітко ставити завдання, планувати свою діяльність, демонструвати гнучкість розуму і готовність до сприйняття нових ідей.

Критично мисляча людина постійно опановує нові знання, перебуваючи в безперервному пошуку істини. Збирає важливу інформацію, осмислює, аналізує й систематизує її. На основі отриманої інформації шляхом логічних умовиводів приходить до важливих і надійних знань про світ. Уміє пов’язати з власним досвідом і творчо застосувати нові знання в різноманітних сферах практичної діяльності, у громадському й повсякденному житті. Чудово орієнтується в інформаційних потоках, використовує книжки й Інтернет як інструмент самоосвіти. Ставить собі й іншим запитання, на які все життя шукає відповіді, розвивається і самовдосконалюється.

Уміння критично мислити потрібне людині, щоб:

• усвідомлено сприймати навколишню дійсність;

• учитися відрізняти добро від зла;

• уміти сумніватися;

• не створити собі кумира;

• не стати об’єктом маніпуляцій і сліпим знаряддям у чиїхось руках;

• самому не бути безсовісним маніпулятором;

• якомога рідше виступати в ролі ошуканого, дурника, лоха, біомаси, частини натовпу;

• не бути втягнутим у сумнівні групи (компанії, організації, структури, об’єднання, секти тощо), що загрожують втратою репутації, самоповаги, добробуту, сім’ї, свободи й навіть життя;

• перебуваючи в полоні кохання, зробити, проте, свідомий вибір партнера;

• не стати жертвою шахраїв від політики, релігії чи криміналітету; віруючи в Бога, не бути сліпим фанатиком;

• уміти відрізнити істинного пастиря душ людських від воцерковленого політика, попа-бізнесмена або просто чиновника від церкви;

• бути солдатом, вірним своїй Батьківщині, але ніколи не стати воєнним злочинцем;

• не бути підвладним соціально небезпечним стереотипам і упередженням;

• думати власною головою, вміти ставити й вирішувати найскладніші життєві питання;

• мати власну думку, вміти її формулювати, аргументувати, обговорювати з іншими людьми, поглиблювати, а можливо, й змінювати;

• учитися не тільки на своїх помилках, а й на помилках інших;

• уміти прогнозувати наслідки своїх вчинків;

• тверезо оцінювати свої слабкі й сильні риси;

• розвиватися, самовдосконалюватися, ставати кращим, добрішим, великодушнішим;

• усе життя пізнавати істину, усвідомлюючи, що це процес безконечний;

• знайти прекрасне й захопливе хобі на все життя — ДУМАТИ!

А що нам під силу?

Важко визначити, наскільки ефективно всього цього навчають наших дітей у школах і вишах. Але багато що й нам під силу. Що ж до маленьких дітей, то особливу увагу слід приділяти розвиваючим іграм, головоломкам, задачам на логіку. Крім цього, розмовляйте з маленькими дітьми про те, що добре й що погано; чи правильно вчинив герой казки, фільму або хтось зі знайомих. Не осуджуйте людей, а просто обговорюйте конкретні вчинки і їхні наслідки. Привчайте дітей прогнозувати результати своїх дій. Прищеплюйте їм уміння розпізнавати наміри навколишніх (зокрема й погані). При цьому важливо прищепити обережність, але не боягузливість; здоровий скептицизм, але не цинізм; уміння критично мислити, але не критиканствувати. Це нелегко, але водночас дуже цікаво — разом із дітьми міркувати, аналізувати, робити висновки...

Не менш важливо розмовляти про різні життєві історії й зі старшими дітьми. Корисно також обговорювати книжки і фільми, а саме — наскільки правдиво вони віддзеркалюють життя. Це не тільки готуватиме дітей до дорослого життя, а й допоможе сформувати з ними теплі довірчі стосунки. Але для цього важливо самим дружити зі здоровим глуздом, критично осмислювати навколишню дійсність.

Навчити дітей можна тільки того, що вміємо самі

Один з важливих аспектів критичного мислення — вміння протистояти маніпуляціям. У цьому зв’язку — буквально кілька порад.

Нічого не приймайте на віру. Завжди намагайтеся зрозуміти, в чому саме вас хочуть переконати. Любіть людей, вірте їм, але не довіряйте нікому, якщо це пов’язано з грішми, документами, долею вашої сім’ї.

Ніколи не ухвалюйте поспішних, непродуманих рішень, одразу кажіть тверде «ні», якщо на вас тиснуть. Якщо у вас висока сугестивність, просто не йдіть на контакт із незнайомими людьми, всілякими розповсюджувачами тощо. Прислухайтеся до тих, хто хоче вас застерегти від необачного кроку.

Цікавтеся іншими людьми, їхнім внутрішнім світом, долями й повсякденним життям. Старших розпитуйте про пережите. Але й у цьому разі не приймайте на віру все, що вам розповідають. Багато хто схильний прикрашати, фантазувати, подавати минулі події у світлі нинішніх соціально-політичних реалій. Завжди перевіряйте почуте, розпитуючи інших, читаючи книжки, переглядаючи документальні фільми. Навчіться порівнювати інформацію, подану ЗМІ, із власним життям, із тим, що ви бачите і чуєте від інших людей.

Процес пізнання істини безконечний. Думайте, слухайте, запам’ятовуйте, порівнюйте — і згодом у вас почне вимальовуватися достатньо об’єктивна картина навколишнього світу, нашого минулого і сьогодення.

Якщо ви так житимете самі, то легко навчите такого способу мислення й своїх дітей. Пам’ятайте, для підлітка навички критичного мислення життєво потрібні, щоб вижити в непростому дорослому світі, повному підступних пасток і професійних «ловців душ».

Чи дає все це гарантію того, що людина ніколи не обманеться і не стане об’єктом маніпуляцій? Звісно, ні. Це було б занадто просто. Саме про це каже народна мудрість. Трапляється, що й на мудрому чорт катається. Кінь на чотирьох ногах, та й то спотикається. Любов зла... Від помилок не застрахований ніхто й ніколи. Ми раді обманюватися, охоче заплющуємо очі на неприємне, нам хочеться вірити хоч у щось і хоч комусь. Та річ у тому — якою мірою. Ніхто не застрахований від помилок, але не можна, щоб помилкою стало все життя. А саме це може статися, якщо ми не вчитимемо наших дітей жити осмислено і з відкритими очима. І якщо самі не навчатимемося цього протягом усього свого життя.

Znuasmall

А тепер - практичне втілення розвитку критичного мислення. Декілька корисних "вправ" пропонує сайт http://sprosimam.org.ua

Ситуація 1.

Папа і шестирічний син люблять спостерігати за природою. Батько, як він говорить, учить Альошу розуміти логіку природи і тому намагається викликати у сина інтерес до явищ того, що оточує, спантеличити його "важким" питанням. Альоша і сам просить:
- Нумо, папа, постав мені важке питання.
А він завжди напоготові у батька.
- Будь ласка, - говорить он.- Замість питання задам тобі загадку про те, що ти тут можеш побачити :

Пухнаста вата
Пливе кудись.
Чим вата нижча,
Тим дощик ближчий.

Хлопчик оглядається навкруги, підкидає очі до неба, обличчя його осявається здогадкою:

- Ця хмара!
- А як ти здогадався?
- Ну так от же воно, перед нами!
- Чому ж хмару назвали ватою?
- Воно біле, пухнасте, як вата...

Батько пропонує пограти в гру: "Хто перший помітить"? чи "Хто перший почує"?

Умови гри : побачити те, чого інший не помітив, почути те, чого інший не уловив. Цим самим він спонукає сина вдивлятися в те, що оточує, відшукувати цікаве, цікаве, дивовижне. Ось мурашка зі своєю ношею: сам маленький, а вантаж величезний. А тут - золота нитка павутини, корч з химерними контурами, схожий на голову казкового Чорномора, і навіть білка! Виявляється, що не крок - те знахідка!

- Які ти знаєш дерева? Покажи їх і назви, - пропонує батько, коли бачить, що знахідки майже усі вичерпані.

Після міського шуму дитині ліс здається безмовним. Але чи так це? Батько пропонує йому "послухати тишу": "Цвирк-цвирк" - кричить птах. А ось звук від шишки, що впала, хрускотіла гілка, зашелестіло листя від вітру, що налетів... Зроблено ще одно відкриття: "тиша" лісу наповнена звуками.

Під час відпочинку на лужку дорослий і маленький слухає спів птахів, дзижчання бджіл, скрекіт коників... А скільки запахів від трав, кольорів!

І знову загадка маленькому туристові:

Сонце пече,
Липа цвіте,
Жито достигає -
Коли це буває?

Батько раз у раз спантеличує його питаннями, які спонукають дитину роздумувати, зіставляти, робити висновки : куди "дивиться" голівка соняшнику опівдні? Чому стрижі і ластівки в гарну погоду літають високо, а в сиру - над самою землею? Якщо син утруднюється з відповіддю, батько пропонує постежити, щоб запам'ятати і відповісти.

Коментар психолога :

Допитливість, цікавість - це одвічні і невикорінні властивості людини. Де немає допитливості - немає школи. Мислення починається там, де у учня з'являється потреба відповісти на питання. Викликати цю потребу - це і означає поставити мету розумової праці.

Особливе місце в розумовому вихованні займає ознайомлення дітей з природою. В процесі систематичних спостережень у них розвивається спостережливість, формуються стійкі пізнавальні інтереси.

Ситуація 2.

- Чому качки не мерзнуть у воді, коли погода холодна? Чому Полкан босоніж ходить навіть взимку і не хворіє, а я так тепло одягнена і у мене нежить? Чому обсипається листя? Чому влітку - дощ, а взимку - сніг? Місяць - це теж сонце, тільки нічне?

Шестирічна Олена так нестримно засипає бабусю своїми питаннями, що та не устигає відмахуватися від неї. Нарешті, виведена з терпіння, закипає:
- Угамуйся ж, нарешті! Скільки можна почемукать! Усе знатимеш - скоро постарієш!

Коли Олена гуляє разом з папою, то багато "чому" і чому" отримують вичерпну відповідь.
- Чому річка влітку вузенька, а навесні така широка, що береги залиті водою?
- А як ти думаєш чому? - спантеличує батько дочку.
І ось за допомогою папи Лена робить правильний висновок: веснойьснега тануть, струмками збігають з полів і з лісів в річку, тому вона стає широкою.

По дорозі до річки - поляна, усипана жовтими кульбабами. Тепер вона уся золота і яскрава, навіть очам боляче на неї дивитися. Ще здалека дівчинка помічає це дивовижне перетворення.
- Була зелена, тепер жовта. Чому?
- А ось підійдемо ближче - подивимося, - пропонує батько.
Дівчинка, як зачарована, милується сонячною полянкою.

А наступного разу, коли папа і дочка знову тримають шлях до річки, то вже не знаходять сонячної полянки. Золото зникло, і полянка тепер немов снігом припудрена.
- Ну і ну! - дивується Леночка, - ось так чудеса! Немає золотої полянки... Чому тепер вона біла?
- Зараз підійдемо ближче і розглянемо, - говорить папа.
Дівчинка зриває декілька квіток, і разом з папою розглядають легкі, круглі і крихкі, немов мильні бульбашки, голівки кульбаб.

А через тиждень "дивовижна" полянка знову підносить сюрприз...
- Куди ж пропали кульбаби? - запитує дівчинка, ще здалека побачивши зелену поляну.
- А ну подумай гарненько - куди вони зникли? Здогадатися неважко, потрібно тільки розміркувати, - говорить папа. І ось дівчинка самостійно приходить до висновку: насіння кольорів дозріло, а вітер розніс "білий пушок" в різні боки...
- Давай постежимо, а ти примічай, - пропонує папа.

Коментар психолога :

Звернені до дорослих питання "Що це"?, "Навіщо"?, "Чому"? - свідоцтво інтересу дитини, що поглиблюється, до навколишнього світу. У дошкільні роки у дітей все більш і більш розвиваються розумові здібності - увага, пам'ять, уява, логічне мислення, спостережливість. У перші сім або вісім років нашого життя наша пам'ять засвоює стільки, скільки не засвоює в усе інше життя. В цей час ми придбаваємо саме велику частину тієї величезної маси відомостей, яка обща усім людям. Безпосередньо спостерігаючи за навколишнім світом, дитина не лише "фотографує" те, що бачить, але і намагається проникнути в суть явищ, встановлювати зв'язки між окремими фактами і подіями.

До 5 років діти стають "почемучками". Наше завдання - допомогти їм приводити в певну систему отримувані відомості про те, що оточує, зробити сприйняття того або іншого предмета або явища повнішим, осмисленим, надати можливість логічно мислити, узагальнювати. Ось чому не завжди корисна готова вичерпна відповідь: ваші пояснення повинні примушувати дітей вдумуватися, напружувати думку. Наприклад, спантеличити дитину питанням на питання: а як ти думаєш чому? Як ти дізнався? Маленький "почемучка" повинен сам дістатися до істини. Проте, ставлячи дитину перед необхідністю самостійно мислити, важливо враховувати досвід, що мається у дитини, і знання.

Ситуація 3.

Двоє шестирічних дітей знайшли на березі ріки старий корч.
- Кинемо її в річку, - пропонує один з них, - подивимося, потоне або не потоне.
Кидають. Корч тоне. Здивовані.
- Чому? Адже дерево не повинне тонути!
- Подумайте, - пропонує дорослий.
Але діти утруднюються відповісти, вони не знають.

Тоді дорослий пропонує навідні питання:
- чи Легко вам було тягнути корч? Вона невелика, але важка. Чому?
- Вона мокра і уся обліплена глиною.
- А в глині повно камінчиків!
- Геть, виявляється, чому корч потонув: вона була мокра, тому і важка, як камінь, - роблять висновок
діти.

Коментар психолога :

У практиці роботи з дітьми широко застосовується експеримент. Зазвичай він спирається на наявні у дітей знання і уявлення про предмет або явище. Проте результат експерименту, який провели діти самостійно, не співпав з їх представленнями. Для того, щоб вони дійшли правильного висновку, потрібна була допомога дорослого, його навідні питання направили думку дітей до шуканого результату.

Ситуація 4.

Березневий сонячний день. Бурульки, немов бахрома, що повисла над самим вікном, іскряться і переливаються. П'ятирічна дитина, стоячи біля вікна, милується бурульками, що плачуть. А увечері він помітив, що бурульки не розтанули, як він чекав, а, навпаки, "виросли і розтовстіли". Чому?
- Спробуй здогадатися сам, чому бурульки стали товще і довше, - пропонує мать.- Постеж і тоді здогадаєшся сам.

Звичайно, не відразу вдається розгадати загадку. І тому наступного дня цікавий "почемучка" знову біля вікна. Він бачить, що сонце примушує бурульки "плакати" і вони стають... коротше і тонше!
- Ось так раз! - дивується мальчик.- Чому?
- А як ти думаєш чому? - знову спантеличує його Мать.-Давай ще постежимо.
- Вони від сонечка тануть, - міркує вголос мальчик.- Але чому ж тоді вони учора не лише не розтанули, а навіть виросли? І день був такий самий, сонячний.
- Подивимося, якими вони стануть до вечора, - значущо говорить мати.

Увечері син знову підходить до вікна. Тепер бурульки не "плачуть" і знову "виросли і розтовстіли". І ось дитина самостійно вирішує задачу: вдень сонце гріє, підігріває бурульки, і вони тануть, стають тонше і коротше. Зате до вечора, коли починає підморожувати, краплі води від підталого снігу на даху не устигають стекти і їх прихоплює мороз, тому бурульки "ростуть і товстішають".

Коментар психолога :

Первинне завдання в підготовці дитини до школи - спонукати його до самостійної розумової активності, учити його логічно мислити. А для цього не обов'язково вирішувати які-небудь спеціальні завдання-головоломки. Від нас потрібно уміння вводити дитину у світ незрозумілого, спираючись на його інтерес до того, що оточує, як це і робила матір в описаному прикладі. В даному випадку спостереження допомогли дитині робити "відкриття", порівнювати, зробити висновки на основі побаченого. Тривалі, багаторазові спостереження особливо цінні, оскільки дозволяють дитині побачити одно і те ж явище як би з різних сторін і шляхом зіставлень самостійно прийти до пояснення явища, що зацікавило його.

Ситуація 5.

П'ятирічного Гришу "зачитують" усі новими і новими книгами. Батьки з гордістю говорять:
- Усі перечитали. Навіть у бібліотеці нічого нового не знаходимо.

Коментар психолога :

Поспішність зробити з дитини "начитаного всезнайка" невиправдана. Зазвичай в таких випадках дитині читають усі підряд, не узгодившись з його віком і можливістю правильно сприймати увесь об'єм відомостей. Дитина не засвоює зміст книг осмислено. Це призводить до перевтоми, непосидючості, невміння зосереджуватися, виявляти стійку цікавість до змісту прочитаного.

Немає необхідності кожного разу дитині читати або розповідати щось нове. Маленькі діти глибше засвоюють вже одного разу прочитані книги; зустрічаючись з ними, як із старими знайомими, вони намагаються "підказати" оповідачеві, що буде дальший, поправляють, якщо оповідач допустив неточність. Тут маленький слухач проявляє високу активність.

Ситуація 6.

Батько з шестирічним сином розглядає картину "В ліс по гриби", а потім пропонує:
- Подумай, який можна придумати розповідь по цій картині.

Хлопчик вдивляється в картину, зволікає, мабуть, не знає, з чого розпочати. Батько, бачачи це, намагається дати поштовх дитячій думці навідними питаннями: "Що тут зображене? Чому художник назвав картину "В ліс по гриби"? Як ти думаєш, що тут відбувається? Чому ти так вважаєш? Яку пору року відобразив художник? Як ти здогадався"? Він не квапить сина, дає йому поміркувати вголос, довести правильність своїх припущень.

- Як ти думаєш, давно діти в лісі? Чи тільки що прийшли? - ставить він питання, що примушує дитину помічати окремі деталі на картині.
- Діти вже давно в лісі!
- Як ти здогадався?
- Та адже у них кошики повні грибів!
- А ще чому?
- Вони вже зібралися йти додому: бачиш, дівчинка кричить "Ау-у"! Це вона зве когось додому.
- А що коли це заблукав хтось? - знову спантеличує батько дитини і надає йому можливість додумати сюжет картини, пофантазувати, розміркувати, придумати декілька варіантів кінцівки...

- Ось бачиш, - говорить батько, - ти правильно усе помітив і правильно відповів на питання. А тепер тобі неважко придумати розповідь по цій картині. Подумай, з чого ти розпочнеш, і розповідай.
Хлопчик посміхнувся і почав:
- Одного разу влітку діти в ліс пішли. Узяли вони з собою кошики...
Цікава розповідь вийшла! Отже і слухач, і сам оповідач були задоволені.

Коментар психолога :

У дітей старшого дошкільного віку необхідно розвивати здібності придумувати невеликі оповідання по сюжетних картинках, з метою вдосконалення форм монологічного мовлення.

Дітей треба учити відповідати на питання, точно і повно виражаючи свої думки, користуючись різними типами пропозицій (короткими, поширеними, складнопідрядними). Рішенню цих завдань допомагають подібні заняття.

Щоб передати сюжет, дитині доводиться здійснювати досить складні розумові операції - визначати, в якому зв'язку знаходяться зображені на картині предмети, яку подію відбив художник, врахувати "фон", на якому розгортаються дії, додумати сюжет, що виходить за межі видимого, і
т. п.

У описаному прикладі ми бачимо, як завдяки правильно сформульованим питанням дорослий допомагає дитині вдивлятися в зображення, бачити картину в деталях і в цілому, логічно мислити. Цінне те, що дорослий навідними питаннями тактовно направляє дитячу думку, спонукаючи дитину до правильних суджень.

Ситуація 7.

Вечір. У кімнаті горить настільне світло, вихоплюючи з темряви круглий стіл і дві зосереджені дитячі особи. Діти думають! Важке і цікаве завдання належить їм виконати - придумати кінець розповіді, яку запропонувала мама :

- Пішов хлопчик ловити рибу. Сидить на березі озера з вудкою, та тільки риба не клює і не клює. "Хоч би одну упіймати", - думає юний рибалка, чи охота повертатися додому з порожнім відерцем! Напевно, потрібно місце змінити... І раптом побачив неподалік - човен! Відв'язав її і на саму середину озера заплив. Не встиг закинути вудку, як тут же поплавець застрибав: клює! Ось удача, так удача! Тільки устигай витягуй. Вже піввідерця наловив. "Ось здивую усіх"! - роздумує рибалка.
...Подув вітерець. Потягнуло прохолодою, сонце опустилося над самим лісом, наближався вечір.
"Ну, мабуть, вистачить. Пора додому"! - вирішив хлопчик. Зирк, а весел немає: поплили... Покричать, покликати кого-небудь на допомогу? А навколо нікого. Що робити? Як дістатися до берега? Не ночувати ж вночі в човні?

- А що далі? - разом цікавляться діти, побачивши, що мама не збирається продовжувати.
- А ви подумайте самі, який кінець можна придумати до цієї розповіді, - пропонує мама, - тільки не квапитеся, нехай кожен з вас придумає кінець по-своєму. А ми подивимося, у кого вийде цікавіше.

Коментар психолога :

Завдання дітям 6 років придумувати кінець розповіді спирається на дитячий інтерес і тому є особливо ефективним засобом змусити дитину думати, фантазувати, логічно мислити. Воно спонукає дошкільника до активності. Навіть мовчуни намагаються висловитися. Така форма занять доступна дітям 6 - 7 років. Успіх завдання багато в чому залежить від того, наскільки дорослий зможе зацікавити слухача розповіддю; тут має бути доступний зміст з гострою ситуацією, уміння вчасно обірвати розповідь на цікавому місці і т. п.

Ситуація 8.

- До десяти Севка вважає запросто. Може і далі - до двадцяти, тридцяти, мало не до ста. Але збивається, потрібно йому підказувати.
Я спробував задавати йому прості арифметичні задачі.
- Скільки буде: один додати один?
Цю він, звичайно, вирішив відразу.
- А якщо до одного додати два?.
Вже нічого не виходить, плутається, не міркує. Я навіть якось відразу засумнівався в його математичних здібностях.
- Скільки буде: два додати два... три?.
- Не знаю.

Тоді я ті ж самі завдання сформулював не з абстрактними числами, а з конкретними, іменованими.
- Були два півні біля будинку, прийшли ще два. Скільки півнів стало?
Відповів відразу, майже не замислюючись.
- А якщо було п'ять півнів, а трьох забрали, то скільки залишилося?
Теж відповів правильно і досить швидко.

Інший приклад.

Почастували Ріту (6 років) сливами. Мама запропонувала їй:
- Поділи їх усім порівну - братикові, папі, мені і собі.
Але що спочатку для цього потрібно зробити?
- Порахувати, скільки їх, - говорить дівчинка.
- Правильно, - схвалює мама.
Ріта вважає: вісім.
- Перш ніж роздати сливи, злічи, скільки їх треба дати кожному.
Дівчинка утруднюється. Починає гадати: "По три сливи, по дві.".

Тоді мама допомагає їй:
- Візьми сливи і розклади їх на стільки частин, скільки чоловік в сім'ї.
Дівчинка тут же справляється з поставленим завданням.

Коментар психолога :

Дитині дошкільного віку властиві конкретність, наочність, образність, дієвість мислення. Він більше осмислено сприймає завдання, якщо конкретно представляє або бачить те, про що говориться в ній, якщо власними діями підкріплює хід її рішення. Важливо враховувати, що у дитини дошкільного віку здатність до абстрагування ще недостатньо сформована, тому здійснювати розумові дії з абстрактними числами йому складно.

Ситуація 9.

Илюша (5 років) віддає перевагу шумним іграм, а заняттям, що вимагають зосередженості, не любить. Ось і зараз виконав малюнок, не доклавши зусиль: видно, що може малювати краще, але не старався. Але мама, подивившись його роботу, говорить:
- Добре, молодець! Для неї головне, щоб син був зайнятий.
Хлопчик тут же кидає свій "шедевр" і створює новий, анітрохи не краще за колишній.
- А це добре? - запитує він, заздалегідь упевнений, що його похвалять.
- І це добре. Молодець. Ти ж у мене усе умієш!
Мати вважає: "Подумаєш - не домальовував! Подумаєш, неправильно тримає олівець! Піде в школу - навчиться. Не біда, що береться відразу за декілька справ - аби зайнятий був. Ось піде в школу, тоді.".

Коментар психолога :

Якщо дитина постійно чує похвалу, то поступово звикає до того, що усе дається йому легко і просто, зусилля і старання не потрібні. І тоді може статися, що у дитини не сформовано серйозне відношення до занять, що у нього утворилася неправильна навичка тримати ручку, що у нього немає усидливості, терпіння, наполегливості. Про таку дитину іноді говорять: "нездібний". А виявляється, справа в іншому: вчасно не вироблені у майбутнього першокласника навички учбової діяльності.

Важливо стежити, щоб дитина завжди доводила будь-яку роботу до кінця. І тут важливу роль грає ваше відношення, ваша вимогливість до справ дитини. Якщо він бачить, що ви серйозно відноситеся до його справ, то у нього підвищується відповідальність до їх виконання. Хвалити можна лише за старання, за докладені зусилля, за подолання труднощів. Об'єктивна оцінка результатів діяльності дитини допомагає йому проявляти зусилля, виробляє правильне відношення до заняття як до серйозної справи.

Ситуація 10.

Першокласник Виталик сідає за уроки. Спочатку він риється в портфелі, дістаючи то один підручник, то інший, мабуть, не вирішив ще, чим займатиметься - читати або вирішувати завдання. Нарешті, перевага віддає завданням. Розкриває книгу і, наморщивши лоб, думає. Здається, щось вирішив, але, помітивши, що немає зошита, знову лізе в портфель.

Зошит розкритий, але він вже забув умову завдання. Знову читає, збираючись записати потрібне.

Але тут з'ясовується, що на столі немає ручки. Знову риється в портфелі і дістає її звідти. Тепер, нарешті, він має намір зробити перший запис. Але ручка не пише.

Виталик рішуче виходить з-за столу і йде в іншу кімнату, щоб там узяти новий стержень для ручки. По дорозі гладить кішку, дивиться у вікно...

Скільки ще піде дорогоцінних хвилин даремно, перш ніж він виведе першу букву у своєму зошиті!

Мати квапить сина, але безрезультатно: домашнє завдання, розраховане на 30-40 хвилин, він розтягує мало не на увесь вечір.

- Нічого не устигає, - скаржиться вона вчительці. - А ось сусідський хлопчик уміє займатися, не витрачаючи час даремно. Завжди зібраний, усе під рукою. А мій ніяк не розгойдається, вічно щось загублене, не підготовлене. Чому? Адже ми намагаємося допомогти йому в підготовці до заняття...

Коментар психолога :

Навички учбової діяльності формуються задовго до школи. Дитина, що стоїть у порогу школи, неодмінно повинна володіти хоч би елементарними навичками самоорганізації. Ці навички надалі стануть його "помічниками" в учбовій діяльності, розумному витрачанні часу, умінні чергувати працю, навчання, гру, відпочинок.

Ще в дошкільні роки дитина повинна засвоїти: будь-яка діяльність - гра, праця, заняття - вимагає певної підготовки. Тому важливо передбачити, що, наприклад, знадобиться для малювання або ліплення, для гри або праці, де і як краще сісти, чи є під рукою усе необхідне, як краще розташувати матеріали і посібники, потрібні для заняття. Усьому цьому треба учити дитину, нагадувати, щоб він не починав займатися до тих пір, поки не переконається, що у нього усе необхідне приготоване. І звичайно, простежити, як він сам виглядає, чи в порядку у нього костюм, чи вимиті руки. Підготовка до майбутньої діяльності одночасно налаштовує дитину на серйозний трудовий лад, створює в нім бажання виконати роботу; вже сама підготовка як би програмує його діяльність.

Ситуація 11.

Батьки п'ятирічної Ксении намагаються дати їй якомога більше відомостей, багато читають і розповідають, учать вважати, читати, заучують з нею напам'ять вірші. Вони з гордістю говорять:
- Ксения знає багато віршів, на пам'ять знає мало не усю казку А. С. Пушкіна "Про рибалку і рибку", з цікавістю слухає книги, призначені для школярів. Вже читає, вважає до ста... Розвинена не по роках. Думаємо, що їй легко буде вчитися.

Батьки Ігоря говорять:
- Звичайно, і ми хочемо, щоб син добре вчився, але не знаємо, як підготувати його до школи. Адже дати Ігорю знання в системі ми не уміємо. Зате вважаємо потрібним виховувати у нього працьовитість, усидливість, стежимо, щоб будь-яку справу виконував старанно і не кидав його на півдорозі. Стежимо, щоб він постійно був зайнятий чимось корисним, допомагав нам, дорослим, і не тинявся без діла. Розповідаємо йому про школу, намагаємося вселити, що вчення - це праця, і, для того, щоб стати хорошим учнем, треба бути старанним в усіх справах.

У батьків чотирирічної Оли інша точка зору : вони бояться перевантаження дитячого розуму : "мала ще - не зрозуміє" - і тому не вважають потрібним пояснювати або говорити про те, що дитина бачила або чула, але не зрозумів. Якщо ж дівчинка просить щось пояснити, відповідають їй:
- Тобі ще рано про це знать. Підростеш - дізнаєшся.
Вони вважають: "Ще до школи далеко. Та і взагалі, чи коштує дитини готувати до вчення? Ось піде в школу, там його учитимуть учителі".

Коментар психолога :

Не праві ті батьки, які бояться перевантаження дитячого розуму. Не праві і ті, які захаращують дитячу свідомість великою кількістю розрізнених і не за віком "розумних" відомостей. Батьки вважають, що їх дитина розвинена "не по роках". На перевірку ж виходить, що його знання лежать на поверхні, разрозненны, що вважає він механічно, а про героїв книг висловлюється почутими від дорослих формулюваннями. Навіть у життєвих ситуаціях виглядаючи всезнайком, він лише повторює готові словесні "штампи" дорослих, не усвідомлюючи істинного їх сенсу.

Розумно поступають ті батьки, які готують шкільне "завтра" з перших проявів допитливості дитини і на доступних йому відомостях. Почавши виховання своєї дитини, вони по суті починають готувати в нім і майбутнього школяра: увесь його попередній досвід визначає успіх вчення.

Готувати дитину до школи - це означає не лише забезпечити кількість певних представлень, але і формувати якісні розумові здібності. І головне, сформувати в нім психологічну готовність до навчання - інтерес і потреба до пізнання нового, працьовитість, усидливість, увага, пам'ять, логічне мислення, здатність до вольових зусиль. А це досягається не лише шляхом спеціальних занять, але і в результаті знайомства з навколишнім життям - в іграх, праці, спілкуванні з дорослими і однолітками.

Автор: Л.Ф. Островская
Джерело: http://adalin.mospsy.ru




Джерело: http://dt.ua/SOCIETY
Категорія: Світ психології | Додав: Ann (29.10.2011) | Автор: Марія Кириленко
Переглядів: 2672 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Вчимося вчитися
Українські Карпати
Лісостеп
Марк Твен
Мішані ліси (Полісся...
Азовське море
Чорне море
Статистика

Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0

Сьогодні на сайті
Розумники і розумниці © 2020