|
 Сьогодні у нас в гостях птах із ряду
горобцеподібних, одна з найкрасивіших наших лісових пташок - вивільга.
- Люба пташко, з Африки Ви прилітаєте до нас пізненько, аж у
першій половині травні, чому?
- Тому що ми обережні, можна сказати, навіть, полохливі пташки.
А ще у нас надто вже яскраве й помітне забарвлення: жовто-золотаві груди,
голова й спинка, а крила й хвіст - оксамитово-чорні, від дзьоба до ока йде
чорна вуздечка і щоб бути непомітними ми прилітаємо тоді, коли дерева вже
вкриті листям. Варто додати, що відлітаємо ми навпаки - раніше, доки листя ще
не опало.
- Такими яскравими, "золотими, як промені травневого
сонця" є самці. А яке оперення у інших пташок?
- Забарвлення самок і молодих птахів майже немає спільних із
самцем ознак. У них зеленуватий верх і білястий, із темними поздовжніми
рисками, низ. Молоді птахи ще строкатіші, ніж самки. Таке зеленувато-строкате
забарвлення робить їх непомітними в листі дерев.
- Іноді вивільгу називають "лісовою флейтою". Є й інша
назва "лісова кішка". Чому такі різні назви?
- Як тільки ми повертаємося в рідні краї, то даємо про себе
знати звучною флейтовою піснею ("фі-тіу-ліу"). Та коли нас щось
тривожить, то ми видаємо протилежний до цієї пісні крик. Саме через нього
вивільг іноді називають "лісовими кішками". До того ж під час тривоги
або перегукування з молодими дорослі птахи подають хриплуватий, неприємний
вигук, дуже схожий на зойк кішки, якій наступили на хвоста.
- Я знаю, що деякі пташині пісні - спадкові. Так, зозулі, дятли,
голуби, глухарі одержують у спадок від батьків готовеньку, хоча, треба сказати,
досить-таки одноманітну пісню. А які пісні виконуєте Ви?
- У нас це дещо складніше, зате цікавіше: ми теж із народження
можемо співати. А от що і як співати наші малюки вчаться у дорослих птахів.
Крім нас, таку "школу" проходять шпаки, зяблики, дрозди та інші наші
родичі з ряду горобиних.
- Після повернення із зимівлі Ви відразу влаштовуєте гніздо?
- Ні. Наше гніздо можна знайти лише один раз на літо: в кінці
травня - на початку червня. Воно завжди розташоване високо на верхівці великого
дерева, в 10-20 метрах від землі. Ми, вивільги, влаштовуємо гніздо у розвилці
тонких бічних гілок у вигляді висячого округлого кошичка. Основними матеріалами
слугують суха трава, жовті стебла злаків і луб'яні волокна. Усі проміжки між
ними заповнюємо щільно переплутаними тоненькими стеблами, павутиною, вовною,
клоччям, які надають стінкам гнізда щільності й міцності. Зовні гніздо часто
облицьовуємо мохами або берестом під колір усього дерева, так що помітити його
серед листя складно.
- Мила вивільго, Ви будуєте свої гнізда якось особливо.
Розкажіть, будь ласка, про це?
- Це, справді, цікаво: тільки-но споруджене гніздо ми трохи
нахиляємо до головного стовбура. А коли виводяться й починають рости пташенята,
гніздо поступово, від їх ваги, обвисає і перед вильотом молодих уже має нахил у
протилежний бік. Якби гнізда не були розташовані похило "із
запасами", пташенята вивалювалися б із них, ще не вміючи літати. Крім
цього пристосування, наше гніздо має широкий валик по вільному краю, що заважає
випаданню яєць або пташенят у вітряну погоду, коли гніздо гойдається на тонких
гілках.
- І що ж відбувається у такій оригінальній споруді?
- Зазвичай, у ній кожна вивільга-самка відкладає 4-5 яєць:
рожевувато-білих, із темно-коричневими й сірими цятками та крапками (довжина
яйця близько 30 міліметрів). В основному сама й насиджує їх. Через 14-15 днів
виводяться пташенята - також голі, сліпі й безпомічні, як і у всіх горобиних
птахів. Пташенята ще півмісяця сидять у гнізді. Ми їх вигодовуємо з батьком. А
коли вже вилітають із гнізда, то голосно лементують "клі-клі-клі".
- Вивільги збираються в зграю, живуть колоніями, тобто - це
суспільні птахи?
- Ні. Навіть наприкінці літа, перед відльотом на зимівлю, вам не
трапиться велика зграя вивільг; у пору ж гніздування наші самці дуже
забіякуваті й незлагідні. Тому пара від пари гніздиться досить далеко і має
свої власні "володіння", куди не допускає сусідів. Крім того, ця
незлагідність зумовлена тим, що ми полюбляємо добренько поїсти, особливо коли
вигодовуємо пташенят.
- І що ж Ви таке їсте?
- Наша їжа дуже різноманітна - і рослинна (ягоди), і тваринна
(комахи). Навесні й улітку переважають комахи - великі жуки (травневі хрущі,
жужелиці, жуки-гнойовики) і гусениці (навіть волохаті). У другій половині літа,
коли з'являються різні ягоди, ми охоче їмо суниці, ожину, малину, вишню,
бузину.
- На зимівлю вивільги відлітають рано?
- Так, у кінці серпня-на початку вересня. До самого відльоту ми
тримаємося поодинці, парами, інколи окремими виводками. У цей час "голосна
флейта" дорослих самців лунає лише зрідка, але іноді, у ясний, тихий день
можна почути іншу його пісню. Сяде жовтий самець на верхівку великої,
розташованої на видноті ялини або на вершині сухої берези (неодмінно на очах) і
почне тихенько, напівголосно воркотіти й щебетати. У цьому тихому неквапливому
наспіві величезна розмаїтість звуків: і чисті посвисти начебто основної пісні,
і дзвенячі, і скрипучі; є й дещо перейняте в інших птахів. Цю пісню можна
почути лише поблизу, але вона надзвичайно приємна. А сам співак так і золотиться
на тлі глибокого синього піднебесся. Проходить ще небагато днів, і ми непомітно
зникаємо до наступної весни.
Так виглядає самочка вивільги.
| 
0
